Давайте в цій блоговій статті ми відійдемо від того, як і що ми пишемо зазвичай — викладу чергової інформації про каву з факт-чекінгом — й поглянемо на людину на ім’я Жан-Марк. Це — несправжня людина. Це гіпотетична людина. Збірний образ фермера з Камеруну, країни, яка виробляє щороку приблизно 35 тис. тонн зеленої кави різного рівня якості. Іноді звичайної, іноді поганої, іноді супер гарної, такої як спешелті.
Жан-Марк — один із тисяч місцевих фермерів, які працюють на світову кавову індустрію. У цій розповіді від свого палкого і пристрасного, але втомленого буденністю серця розповість про те, що означає бути кавовим фермером і що в нього змінилося в житті зовсім нещодавно. А кожен читач сам для себе зробить висновок, що робити за результатами прочитання цієї розповіді: забути про неї, замислитися, або, можливо, спробувати дізнатися більше про життя фермерів, мільйонів таких як Жан-Марк, що працюють у нашому світі, вирощуючи те, що на наших тарілках і в наших чашках. .
Мене звуть Жан-Марк Тамба. Мені 47 років, я фермер. Вирощую каву поряд з містом Абон Мбан, Камерун. Хтось назве це селом, але для мене і моїх сусідів-фермерів це досить велике місто — 19 тисяч людей населення і навіть більше ніж 1 центральна вулиця.
Моя ферма розкинулася на 5 гектарах і є за місцевими мірками великою. Все моє життя я вирощував каву, як і мій батько, і як його батько до нього, займаючись, по можливості, ще й какао, цукровою тростиною, бананами і ямсом. Кожен куточок моєї землі, кожен дюйм ґрунту я обробляю власноруч, і в цьому мені допомагають моя дружина і двоє дітей (третій ще маленький, хай підросте).
Я продаю зібрані в сезон кавові вишні на станцію обробки кави. Там вони зважують, що я їм привіз, дивляться на вигляд вишень і видають мені гроші на руки за вагою. Майже все моє життя, скільки я себе пам’ятаю, мій батько постійно сперечався із закупівельниками на станції про ціну, іноді до хрипоти. Вони тоді могли навіть відмовитися від його кави, аби лише він забрався геть зі своїми суперечками з їхньої території. Кожен фунт зібраних вишень кави він продавав їм по 20-30 центів США (у наших грошах сьогодні це 130-190 франків). Для розуміння: щоб купити літр молока на ринку, мені треба віддати 1000-1500 франків. Тобто 5 кілограмів зібраних ягід за один-однесенький літр молока. Це 1-1,5 години роботи. Щоправда, відколи років 5-7 тому ціни на каву загалом пішли вгору, за молоко треба віддавати вже трохи менше.
Багато років найближча станція знаходилася від мене за 20 кілометрів. Це 12 миль. Наші дороги — ґрунт. У сухий сезон збирання врожаю кави — це нормальна, щільна поверхня, що правда, яка дарує клуби пилу, коли по ній йдеш чи їдеш. Звісно, що я не можу пройти з вантажем зібраного врожаю 12 миль. Тому ми з татом, а тепер я з синами, щоб продати наш товар, беремо велосипеди, вантажимо на них по 2-3 мішки зібраних ягід і їдемо. Не порахувати, скільки разів я чіпляв назад ланцюг, що злетів в дорозі. Скільки разів я прямо на дорозі змінював здуте колесо (у мене в рюкзаку завжди були 1-2 шини, камери і насос). Щоб привезти туди 6-8 мішків, у нас йшов майже цілий день! У сезон з 5 гектар нашої ферми ми збираємо до 10 тонн зрілих ягід. Скільки важить мішок? 25-30 кілограм. Скільки днів мені треба тягати туди 300-400 мішків? 50! Тому найчастіше ми замовляли машину, але дуже не хотілося віддавати водіям по 3-4 долари за кожен мішок — а це близько третини того, що мені за нього дадуть на станції! Але ж машин у нас в місті не так вже й багато і їх власники тримають ціни до останнього, тому що, зрештою, вони розуміють, що інакше фермери ніяк не доставлять свою каву на станцію, окрім як на іржавих велосипедах. А тим часом зібрана кава згниє.
Ну й, звичайно, на самій станції не завжди все проходило гладко: іноді щось траплялося і гроші на руки того ж дня не видавали. А як бути, якщо не можна йти на ринок без грошей? Оскільки я маю зібрати каву в сезон — з вересня по січень — то мої діти можуть ходити до школи лише з середини січня. Із затримкою платежів на станції я не міг їм придбати навіть підручники і шкільну форму.
Але на початку 2010-х років речі почали змінюватися на краще! Спочатку до міста, а потім на ферми мою і сусідів почали приїжджати якісь люди з інших країн. Вони називали нашу каву «органічною» і «еко», щось запитували про неї, щось нам розказували… А потім почали купувати у нас кавові вишні і кудись відвозити їх на власних машинах. Не знаю чому, але я дуже вдячний, що за каву на моїй фермі вони платили так добре, що з 2013 року я навіть перестав займатися вирощуванням інших культур, засадивши все тільки кавою: по 2, а іноді і по 3 долари за фунт ягід! Це ж у 10 разів більше, ніж я мав раніше!
У 2020 році просто біля воріт моєї ферми, а потім і біля моїх сусідів-фермерів почали будувати дорогу. І не просто розрівнювали і трамбували ґрунт, але вкладали асфальт! Я його тоді побачив на власні очі вперше. Я запитав у робітників, що це, і вони мені розповіли, що це тверда дорога, і нею їздитимуть збирачі кави, какао і всього іншого, що ми вирощуємо на наших фермах.
Через рік всього за 1,5 кілометра від мене побудували велику нову станцію обробки, куди я тепер відвожу свою каву в мішках на продаж за тими ж гарними цінами. Ті люди, що купували у мене каву раніше, тепер купують її на станції і платять гроші одразу, на руки, без затримок, чому всі фермери дуже раді. Гроші дозволили мені відремонтувати мій будинок і купити мотоблок, у причіпному кузові якого я тепер вожу по 300-400 кілограмів кави за раз. Тепер весь врожай я відвожу на станцію за 1-2 дні. Сам.
Я хочу сказати велике спасибі за ці приємні зміни тим людям, які прийшли до нас і побудували нову станцію. Вони кажуть, що працюють на фонд міжнародної кавової організації. І дуже приємно бачити, як мої сусіди тепер живуть з надією на розширення, краще життя і можуть відправляти своїх дітей до школи, купивши їм найкращі підручники і шкільну форму!
Звичайно ж, у наших життях, як і раніше, багато важкої роботи. Але тепер життя отримало новий імпульс, і у повітрі витає зовсім не те, що раніше. Я сказав би, що це надія і впевненість у завтрашньому дні. Тепер я знаю, що моя кава насправді дуже хорошої якості, а не як мені говорили на минулій станції закупівлі, яка вже не працює. Я також тепер знаю, що мій врожай приносить радість людям багатьох країн, про існування більшості з яких я і не знав.
Під кінець моєї розповіді, я запрошую всіх відвідати мою ферму, де я розповім, як я вирощую каву, яку я люблю лиш трохи менше, ніж моїх синів :)